Краса i біль нашого села

На території Одеської області у місті Балта тоненькою жилкою із заходу на схід протягнулась сама велика річка району – Кодима. Її не знайдемо на географічних картах. Вона зовсім немає течії, місцями зникає в комишових болотах та левадах. Свій початок річка бере в північно-західній частині міста Кодима з підземних джерел, які виходять на поверхню. Річка Кодима впадає в Південний Буг з правого берегу.

Її довжина – 150 км, площа водозбору – 2480 км².

З давніх-давен люди поселялись там, де було вдосталь води. Де вода – там i життя. От i наше село Гольма розкинулось на берегах річки Кодима.

Колись це була велична, судноплавна річка, в якій кишіло різноманітною живністю. Тепер в колишньому руслі річки проходить дорога, обабіч якої люди збудували свої оселі. Гарне, розквітле село Гольма з його доглянутими подвір’ями, огородами, полями. А от тільки річка обміліла, настільки звузилось її русло, що річкою вже й не назвеш, так собі струмок.

Що сталось? Задля збільшення поливних площ частину річки осушили i викопали глибоку траншею. Думали на родючому річковому ґрунті збирати високі урожаї овочевих культур. Але ні урожаїв, ні річки.

З роками річка заросла очеретом, добрі люди виносили до неї сміття, трупи тварин, різні відходи.

Так повноводна річка з в'юнами, вербами, карасями, коропами перетворилась на звалище. Але все-таки ми пишаємося своєю річкою i намагаємось її рятувати. Були здійснені численні рейди зі збору пластикових скляних пляшок, консервних бляшанок, поліетиленових кульків уздовж берега річки.

Старшокласники разом з класними керівниками розчистили кілька джерел з чистою прохолодною водою, адже джерела підживлюють річку, дають їй додатковий ковток повітря. Учасниками шкільної агітбригади були випущені листівки для мисливців, які знищують водно-болотних птахів в період полювання. В них прозвучав заклик жити в гармонії з природою, бути не мисливцем-вбивцею, а мисливцем-природолюбом.

Наша річка дала початок багатьом ставкам i водосховищам. Саме тут гольмяни і гості села знайшли місце для відпочинку. Біля ставка «Дубки» кожного року на Івана Купала відбувається святкування. Все село збирається на концерт. До самого світання над річкою лунають українські народні пісні, дівчата i хлопці шукають свою долю, випускаючи на гладь ріки вінки зі свічками.

Але на другий день, коли сонце освітлює всі простори, перед очима постає до болю вражаюча картина. Поламані деревця, кущики, втоптана трава, безліч сміття від їди i випивки. Мимоволі замислюєшся, чим природа завинила перед людиною, що заборгувала?

Я сподіваюсь, що настануть такі часи, коли людина зрозуміє, що життя можливе тільки в гармонії з природою.

І перед тим, як здійснювати якісь перетворення, треба спочатку подумати про наслідки. Чи не час нам пригадати народну мудрість: «Не плюй у криницю – доведеться водиці напиться»?

Білі лілії Південного Бугу

Я дуже люблю подорожувати. Подорожі дають можливість знайомитися з природою різних місць, милуватися чудовими краєвидами, радіти від того, що така краса є на землі. Мене зачаровували мальовничі Кримські гори, вкриті дивовижною рослинністю. Я насолоджувалася красою Карпат, їх водоспадами, гірськими річками та озерами. Але ніде я не бачила таких величних краєвидів, як на Південному Бузі. Якщо в Криму та Карпатах я багато фотографую, щоб мати згадку про чудові місця, то коли я подорожую по берегах Південного Бугу, мені завжди хочеться якнайшвидше взяти пензлик i малювати, щоб передати на папері натхнення, що мене переповнює. Можливо, це через те, що тут моя батьківщина, моя родина, мої корені. А, можливо, через те, що Південний Буг — це дивовижно мальовнича ріка. Величні скелі зі стародавніх гранітів, численні пороги, глибокі каньйони створюють фантастично мальовничі ландшафти.

Коли подорожуєш Південним Бугом, дух захоплює від краси крутосхилих берегів, нескорених порогів, дзеркальної гладіні річки, а особливо від думки про те, що створювалося все це мільйони років.

Якщо ця ріка так вражає мене своєю стародавньою красою, мені захотілося більше про неї дізнатися з наукових джерел. Виявляється, Південний Буг — найбільша річка України (довжина — 806 км), басейн якої (63700 км²) повністю знаходиться в межах країни. Вона бере початок на Поділлі, несе свої води по Придніпровській височині й впадає до Чорного моря. Біля міста Нова Одеса Південний Буг поступово переходить в Бузький лиман.

Звичайна ширина долини Південного Бугу становить 1-2 км. Береги мають круті схили, течія – відносно швидка.

Особливістю Південного Бугу є майже повна відсутність великих приток. В басейні Південного Бугу створено 197 водосховищ i майже 7 тис. ставків. На Південному Бузі розташовані три обласних центри: Хмельницький, Вінниця i Миколаїв.

Так, я знаю, що існує багато екологічних проблем, пов'язаних із забрудненням річки i зникненням через це багатьох видів рослинного i тваринного світу. На жаль, це відбувається через байдуже ставлення людей до природи. Раніше промислові підприємства скидали у воду відходи виробництва, не ставлячи фільтри на стічних трубах. А тепер, коли багато великих підприємств закриті, ніхто не займається очищенням річки. Влітку, навіть далеко від міста, важко знайти місця з чистою водою, де можна було б із задоволенням поплавати.

Бабуся розповідала мені, що 40-50 років тому вода в Південному Бузі була така чиста, що влітку вона вкривалася білими ліліями. Я, на жаль, ніколи не бачила на воді цих квітів.

Але я вірю, що душа кожної людини прагне утихомирення, яке дарує тільки природа. Вірю, що люди опам'ятаються i захистять природу, а вона віддячить їм тим, що на воді Південного Бугу знову розквітнуть білі лілії.

Маленька Вись

Скільки людей можна побачити на вулицях нашого рідного міста. Заклопотані, займаються своїми справами, нікому немає діла до того, що наша гомінка річка Вись із кожним роком стає все бруднішою і бруднішою, а кількість представників фауни у її просторих водах значно зменшилася. Люди після відпочинку на березі річки залишають поліетиленові пакети, пластикові пляшки, скло, не задумуючись над тим, що забруднюють і шкодять живим організмам, які там знаходяться.

Подумати тільки, адже двадцять років тому Вись виглядала зовсім по-іншому. Вона була веселою, грайливою, гомінкою; її блакитні води переливалися на сонці всіма кольорами веселки. Сонячне проміння ласкало, пестило та гріло Вись. А вона дякувала мелодійним шумом і веселим плескотом води. Здавалося, від нотки до нотки кожна краплинка вигравала свою мелодію. А дзьобаті лелеки, співучі жайворонки, довгошиї гуски, крижні та лиски підспівували їй в такт. А коли Вись була трохи сердитою, вона жбурляла свої пінисті хвилі об крислатий берег. Пізно ввечері, коли усе навколо вже спало, вона тихенько перешіптувалася зі своїми найкращими подругами – плакучими вербами.

Зелені жаби із равликами часто воювали проти чапель, бо ті довгоногі ніколи не давали їм спокійно жити. На березі росло багато цікавих рослин, які занесено до Червоної книги. Там ми могли побачити ще не змиті водою сліди людини чи звіра, який у спеку прийшов попити прохолодної води. А особливо багато тут було черепах, які ще й досі дивують кожного своїми міцними панцерами. Ці маленькі істоти могли б розповісти багато цікавого, адже вони живуть дуже довго, та, на жаль, черепахи не можуть поділитися усіма таємницями річки Вись. А особливо мене дивують чорногузи, які зовсім не бояться людей, вони живуть у нашому місті й почуваються ніби серед своїх.

Такою гарною Вись була дуже давно. Та чи схожа річка тепер на ту, що була двадцять років тому назад. Веселою, грайливою, гомінкою, сповненою сили, з багатим та різноманітним органічним світом. Звичайно, за цей час вона втратила тільки половину своєї краси, але якщо так піде і надалі, вона залишиться тільки гарним спогадом, який радував людей дуже давно. Ми повинні зберегти річку такою, якою вона є і не допустити подальшого її забруднення. Ми повинні зупинити викиди шкідливих речовин у її вже не такі блакитні води та головне – ми повинні знову її полюбити, адже тільки це відродить у ній красу, що була колись.

Любіть та оберігайте річки, адже у них зберігається частинка Вашого серця, Вашої доброти!